Русь — лісовий край. Природно, переважна більшість споруджень будувалася з дерева. Необмежені запаси високоякісної деревини дозволяли використовувати її повсюдно. Кожна порода використовувалася російськими будівельниками відповідно до особливостей деревини й призначення будівлі. Особливо цінувалися модрина й дуб. Їх намагалися використовувати там, де необхідна була особлива міцність і стійкість до гниття, особливо часто для виготовлення нижніх вінців.
Дуб і модрина не застосовувалися для зведення всієї ізби, оскільки їх велика вага й щільність ускладнювали обробку. Найпоширенішими породами для будівництва житлових споруджень були ялина й, особливо, сосна. Менш коштовні види деревини — вільха, осика, береза — використовували для всіляких двірських будівель. Ліс давав російській людині не тільки деревину для зведення ізб, але й матеріал для покрівлі й мохи для утеплення й ізоляції стін. З метою захисту від вологи на покрівлю укладали берест або кору. Теслі знали особливості кожного дерева й вибирали не тільки вид деревини для тієї або іншої будівлі, але й конкретне дерево для кожного конструктивного елемента майбутнього будинку. На стіни намагалися взяти прямі, вкриті мохами стовбури, які вважалися особливо теплими. Прямошаруваті дерева, що володіють однорідною, нескрученою деревиною, застосовували для виготовлення тесу на покрівлю.
Готовий зруб повинен був висохнути, осісти. Тому траплялося, що споруджували його прямо в лісі й залишали вистоятися, після чого перевозили на постійне місце. Однак частіше дерева спеціально підбирали, мітили, а зруб робили вже безпосередньо в межах двору. Будучи зв’язаною конструкцією, російський будинок не вимагав спорудження фундаменту по всім периметру. Опори встановлювали лише по кутах споруджуваного будинку. Для цього використовували більші камені, а також дубові пні. Таким чином, уся конструкція опиралася на чотири кутові крапки. Тільки у випадку зведення нестандартних, довгих споруджень уводили додаткову опору в середині стіни.
Особливості соснової і ялинової деревини як будівельного матеріалу послужили причиною для виникнення деяких закономірностей російського дерев’яного домобудівництва. Прямий стовбур цих дерев, що досяглися віку 80-100 років, має настільки малий перепад товщини на ділянках довжиною в 6-10 метрів, що в будівельній практиці їм зневажають. Саме тому в Росії існував якийсь стандарт — більша частина зрубів мала довжину стін близько 6,5 м (3 сажні). З 10 століття до нашого часу рубані будинки будуються саме відповідно до цього зразка.
Конструкція дерев’яного зрубу проста й досконала. Відомо, що вдома зводилися без яких-небудь додаткових сполучних елементів. Для зв’язку колод не використовувалися ні цвяхи, ні скоби. По кутах стовбури перев’язувалися один з одним за допомогою вирубаних у них особливим образом пазів. Існувало два основні різновиди зв’язків колод у зрубі – «у чашку» і «у лапу». Основним конструктивним елементом зрубу був «вінець», «клітка», тобто чотири колоди, скріплені у формі квадрата або прямокутника. Для кожного вінця підбирали підходящі колоди й мітили їх. Зруб складали поступово, нарощуючи вінці друг над іншому. Таким чином, кожна колода займала чітко певне місце. Дивною особливістю таких дерев’яних споруджень було те, що без додаткових сполучних елементів вони могли досягати висоти декількох поверхів. Під силою своєї ваги колоди надійно кріпилися, конструкція виходила міцної й монолітної.
Російські будівельники використовували три види зрубів. Самим раннім з них був відомий усім п’ятистінок. Надалі з’явився хрестовик – зруб, виконаний у вигляді квадрата, розділений цельнорубленными перегородками на чотири окремі приміщення. Найбільше поширення одержав будинок з «прирубом», тобто більш низькою прибудовою, що мала господарське призначення.
При зведенні селянських будинків на Русі не використовували крокв, хоча такий вид обладнання дахи був відомий. Опорою для покрівлі служив сам зруб. Досягшись потрібної висоти стін, будівельники починали «зводити» зруб, тобто укорочувати кожну наступну колоду, дотримуючи кута нахилу майбутньої покрівлі. Так споруджували підстава для чотиресхилої ( по чотирьом стінам), двосхилої (по двом) або односхилого даху. Для виготовлення покрівлі також використовувалися різні дерев’яні матеріали – тес, дранка. У південних районах, бідних будівельним лісом, були поширені солом’яні дахи.
