ІЗБА

Відомо, що елементи матеріальної культури, зокрема особливості будівництва житлових будинків, з особливою яскравістю відображають


характер кожного народу, особливості його історичного розвитку. Наочний приклад – російська ізба. Будинком для російської людини, як селянина, так і купця або представника знаті завжди була не просто окрема житлова будівля, а подвір’я. У межах обгородженого двору перебувало кілька будівель всілякого призначення. От як виглядало житло московського багатія в 17 столітті: просторий двір оточувала масивна кам’яна стіна, за якою розташовувався хазяйський будинок, а також дерев’яні будівлі – службові приміщення й хати для двірських людей. У межах одного двору перебували як добротні споруди, так і непоказні хати. Житлом нижчих шарів суспільства була курна, або чорна хата, у якій не було труб, а дим з печі виходив через маленьке віконце. У цій закопченій смердючій будові мешкала вся бідняцька сім’я. Умови життя здалися б сучасній людині жахливими: в одному приміщенні з людьми часом утримувалася домашня худоба, постіллю для всієї родини служила піч, по всьому домівці поширювалися моторошні запахи. Всілякі прибудови нагромаджувалися один на одного. У селах, посадах і містах – курна хата зустрічалася всюди.

Існувало кілька різновидів житлових приміщень, що носять свою характерну назву в кожній губернії. Світлицею називалося верхнє (горнее) приміщення, що розташовувалася часто на другому поверсі. Спорудження з мовця назвою “повалуша” служило як для зберігання домашнього скарбу, так і для житла. Улітку, у жару, на нічліг часто перебиралися на сінники – приміщення для зберігання сіна над коморою або хлівом. Селянський двір містив у собі житловий будинок і велика кількість додаткових будівель. Подібне обладнання житла пояснювалося сугубо практичними причинами й відбивало рівень розвитку господарства. Зміни, що відбувалися в житті російського селянства, незмінно спричиняли й зміни в характері домобудівництва.

Ізби заможних селян відрізнялися від бідняцьких своєї обґрунтованістю, розмірами, зручністю. Вони часто містили в собі другий поверх, де розташовувалися світлиці або світлиці – чисті, світлі приміщення. Проте, надворі й багатого й бідного селянина можна було побачити ті самі будови. Однаково важливими для сільського жителя були жилою будинок і прибудоване до нього основне господарське приміщення – хлів із сінником. Для зберігання врожаю будували комори й льоху. Усі ці складові сільського господарства плюс ділянка землі з городом і гумном (майданчиком для молотьби зжатого хліба) становили селянське подвір’я.

Традиційно всі дерев’яні спорудження на Русі були рубаними, тобто побудованими за допомогою одного лише сокири. Протягом століть у селах по звичці використовували такий спосіб будівництва, хоча вже в 17 столітті в містах одержали поширення пилки. Також, дотримуючи традиції, селяни аж до 18 століття й пізніше жили в чорних хатах, не оснащених грубними трубами.

Починаючи з 18 століття, російські селяни стали пристроювати до основного зрубу “міст”, тобто сіни. Споконвічно сіни будувалися у вигляді невеликого навісу перед входом у будинок – одержували якийсь притулок, “покров”. Мостили (звідси й назва “міст”) цей прибудуй дерев’яними лагами й використовували для всіляких потреб. Розташовуючись між вулицею й будинком, сіни несли й додаткову теплоизолирующую функцію, і служили додатковим приміщенням для літнього нічлігу й господарських потреб.