ТРИ ФОРМИ ЗАБУДОВИ ДВОРІВ

В Україні існувало три форми забудови дворів: вільний, зімкнутий та замкнутий.

За твердженням деяких дослідників, до найдавнішого типу забудови належить замкнутий. Ці двори, так звані підварки, побутували на Поліссі, де господарські та житлові приміщення споруджували компактно чотирикутним, об’єднані стінами і дахом. Для підварків характерні двоє воріт. У даному районі побутував ще один варіант замкнутих господарських будівель (клуні, стайня тощо), які розміщувались окремо від хати. У гуцулів такий замкнутий чотирикутник з будівель, куди входили і житлові приміщення, називався хата у брашах, браши, гратда, хата з гратдою, причому з тильного та обох торцевих боків були холодні прибудови, часто під низьконависаючим дахом.


Зімкнутий тип двору, де всі будівлі розташовувались під одним дахом, поширений майже по всій Україні. Така система залежала переважно від того, чи далеко знаходилася дорого або вулиця. У вуличних та рядових поселеннях побутували два варіанти: житло розташовувалось ближче до комунікацій, а господарські будівлі – у дворі; житло знаходилось вглибині двору, а господарські будови – ближче до вулиці. Обидва варіанти відносяться до давніх.

Зімкнутий тип побудови двору має однорідні або видовжені – Г-подібні, П-подібні варіанти. При однорідній забудові житло частіше знаходилося ближче до вулиці, а господарські будівлі – за ним, під одним дахом. Найпоширенішим варіантом є: хата + сіни + комора + стайня + стодола + шопа. Були й такі варіанти: хата + сіни + хата + комора + стайня + стодола. Такий однорідний тип побудови на Бойківщині, менше – в інших районах України. Окремий варіант цього типу забудови двору знаходився на Лемківщині: хата + сіни + комора + стодола + стайня.

У деяких районах Полісся, Волині та Поділля житло розташовували з одного боку вулиці, а господарські споруди – з іншого. При різноманітних варіантах житлові приміщення завжди орієнтували на сонячний бік.

В Україні всі двори, а також садиби були огороджені. Спеціально перед хатою виділяли місце на город – невеликий клаптик землі для квітів, що теж огороджували. Найстаріші форми огорож – частоколи – збереглися на Поліссі до кінця ХІХ ст. Вони походять від оборонних споруд Київської Русі. Балки діаметром 10-15 см з гострою кінцівкою закопували одну коло одної. Верх та низ цього частоколу скріплювали з внутрішнього боку поперечними балками за допомогою дерев’яних шибель. Висота частоколу – 2,5-3 м. У деяких районах огорожі мали стовпову конфігурацію в щули (вкопані стовпи з пазами) і заповнювалися, наприклад, крупним деревом. Ворота та калитки були на бігунах, робились за конструкцією дверей. На Поліссі, у Карпатах та в міських районах бідніше населення ставило паркани (загородки із штахетника), пліт з ліщини, плетений горизонтально. З архівних матеріалів відомо, що бойківські садиби мали й огорожі з кругляків під дашками, покритими соломою, драницею, гонтами. Шляхетські садиби огороджувалися частоколами, навіть кам’яними мурами. Широко побутували огорожі, виготовлені з плетеного хворосту, штахетники з різного матеріалу, примітивні огорожі – з двох-трьох укріплених горизонтально жердин.

На Поділлі, Покутті, у деяких районах Карпат огорожі робили з каменю, влаштовуючи дерев’яні ворота, стовпи яких багато орнаментовані геометричною різьбою (рідше – рослинною). Над вершиною та воротами розташовували дашок з гонтів і т. д.

У сприятливих природно-кліматичних умовах України на всій території сформувався так званий відкритий тип двору. Це означає, що земельна ділянка, прилегла до хати (хиті) та господарських споруд, завжди лишалась просто неба – на відміну від побутуючого в інших східнослов’янських народів закритого типу, коли під спільним дахом із житлом знаходилася певна площа двору.

За типом взаємозв’язку житлового будинку з господарськими спорудами український відкритий двір у ХІХ – на початку ХХ ст. характеризувався переважно незалежним розташуванням житла.

За формою взаєморозташування житла і господарських споруд український двір мав шість типів забудови. При вільній забудові господарські будівлі й хати розташовувалися без певної системи, підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам її хазяїна. При дворядній забудові господарські будівлі та хати утворювали два паралельних ряди і також мали бути зовсім не зв’язані.

В умовах народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в середині двору. Двір з проїздом набув значного поширення на початку ХХ ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови вуличних поселень Лісостепу та Степу.