Українська хата, двір, садиба

Українська хата, двір, садиба

Хата – загальнопоширена на території України назва житлової споруди. Поряд із цим терміном у західних районах побутували назви


хита, халупа, на Лівобережжі – хатина. У південних степових районах частково заглиблене в землю житло називали бурдей, землянка, а підвищене – верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька хата гуцулів та бойків Карпат також мала назву бурдей (бурдій).

Українська хата пройшла багатовіковий шлях розвитку від одноподільних до дво-, три – та багатоподільних споруд, яким були притаманні яскрава зональна виразність, локальна специфіка, різноманітність планування тощо. Поруч із повсюдним поширенням двоподільного житла, яке складалося з хати та неопалюваних сіней, у північно-східних районах на початку ХХ ст. з’явилися споруди, в яких обидва приміщення мали печі, а на Закарпатті двоподільне житло об’єднувало в собі два незалежних приміщення, кожне з яких мало зовнішній вихід (хата і кліть), причому лише перше опалювалося піччю. Ускладнення двоподільного житла на Поліссі та Слобожанщині відбувалося за рахунок або виділення в сінях ще однієї житлової кімнати з піччю (теплушки, теплуки, кухні), або повного перетворення сіней на тепле приміщення. У другому випадку вхід влаштовували безпосередньо з вулиці у так званий прихаток, а заможні господарі прибудовували перед вхідними дверима ще й сінці, ганок.

Українська хата, двір, садиба

Найбільш поширеною в Україні в кінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. була триподільна хата багатьох варіантів. На Поліссі, Північному Правобережжі, на Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Прикарпаття й Закарпаття цей класичний тип українського житла мав розташовані по центру споруди сіни (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) та розташовані по обидва боки від них житлову кімнату та підсобне приміщення для зберігання продуктів харчування, дрібного реманенту та сезонного одягу (комору, кліть). Своєрідність карпатського варіанта полягала в тому, що вхід до комори влаштовувався не з сіней, як в інших районах, а з двору. Це давало змогу прибудовувати комору не лише до сіней, а й до тильної стіни житлової кімнати. Таким чином, остання ставала в центрі всієї будівлі. В економічно більш розвинутих південних районах переважав варіант, коли два житлових приміщення симетрично розташовувались відносно сіней. Він мав назве: хата на дві половини, або дві хати через сіни.

Традиційним типам хат різних регіонів України надавали своєрідності такі елементи, як ганок (крильце, калідор, рундук), значні виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина, дармовик, піднакат) та галерея (рукійма, лавочки).

Подальше ускладнення плану хати йшло через виокремлення в сінях комори, а приміщенні – кухні (боковки, ванькіри, алькіру, хатчини). На Поліссі, крім комори, в сінях виділяли приміщення, яке використовували замість льоху (стебку, стьобку), оскільки високі грунтові води заважали копанню глибоких льохів. Аби при мілкому заливанні в грунт коренеплоди не промерзали, стебки обігрівали жаровнями з розпеченим вугіллям.

Традиційний план хати ускладнювався й за рахунок прибудови господарських приміщень, які розміщувались під поздовжнім спуском даху. Такі будівлі набули поширення на Волинському Поліссі (хата з прибічками, пуклітом, покліттю), Поділлі (з прибоками, притулами, причепами), у Карпатах (з пелевною, половинком, прихатою, захатою, шатром, гадобаю), на Слобожанщині (з захатником, припусницею, приханабаном, сутком).

Українська хата, двір, садиба

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. під впливом міських споруд в українських селах з’являється новий тип триподільного житла, який складається з двох суміжних хат, розташованих у ряд по один бік сіней (однобічна хата). Деякі житла Полісся, Карпат і Півдня являли собою значно видовжену будівлю (довга хата), в якій в одному ряді з типовими приміщеннями під окремим чи спільним дахом об’єднувались господарські прибудови.

Найбільш заможні селяни Лісостепу та інших районів будували багатоподільне житло з трьох-чотирьох кімнат (кругла хата, домок). Такі споруди виникали в результаті членування кожної з камер триподільного житла: в сінях виділялась комора, а кожне з житлових приміщень переділялось на два – чисту хату (велику хату, залу) та кухню або кухню-спальну (хатину, ванкір, алькір).

Українська хата на всій території свого поширення являла собою наземну одноповерхову споруду, за винятком гірських районів Карпат, придніпровської зони Буковини та Поділля, де під житлом, розташованим на крутих схилах, влаштовували цокольний поверх (погреб, пивницю), який використовувався для господарських потреб. Винятком було житло вкрай зубожілого сільського населення деяких районів – напівземлянки та землянки. Декоративно-художнє оздоблення хати було досить різноманітним у різних районах України. У крайніх північно-західних районах, окрім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, Буковини застосовували прийоми художнього викладання – шалівку, шинілі, пікування.

Українська хата, двір, садиба