Внутрішньє оздоблення та опалення хати

У суворих умовах нашого північного клімату особлива увага завжди приділяли опаленню житла. Здавна центром будинку для східних слов’ян служила піч. Виявляється, російська, або вірніше “духова” піч – цей настільки прадавній винахід, що прообраз її можна знайти ще в описах жител трипільського періоду. Необхідність більш ощадливого використання палива привела до того, що конструкція росіянки печі перетерплювала більші зміни, починаючи з 10 століття нашої ери. Піч удосконалювалася російським народом з однієї метою: накопичувати й зберігати тепло.

Чудовою особливістю російської печі є те, що вона залишається гарячої не тільки в момент горіння дров, але й протягом тривалого часу після цього. Піч топили й у холодну пору року, і влітку, коли потрібно було спекти хліб або нагодувати свійських тварина. Сушіння ягід і грибів, нагрівши води, випічка хліба, готування їжі на величезну родину – у всьому допомагала грубка російському селянинові. Крім опалення й готування їжі росіянин народ знайшов ще один чудесний спосіб використовувати теплу піч – відпочивати на прибудованій лежанці, і навіть спати.


Здатність російської печі зберігати тепло давало можливість готовити обід ранком, залишаючи його в печі на цілий день. Таким чином, родина протягом усього робочого дня мала можливість уживати гарячу їжу, і тільки пізнім вечором доводилося підігрівати приготовлена вечеря. Саме так закладалися основні риси російської кулінарії. Більша частина наших блюд – щи, каші, пироги – приготовлені за допомогою томління, гасіння, випікання. Печі подібної конструкції ставилася не тільки в селянських будинках, але й на кухнях дворянських садиб. Завдяки цьому, тривалий час кулінарний пристрасті всіх шарів російського суспільства залишалися практично єдиними.

Для внутрішнього оздоблення російської хати були характерні простота й функціональність. В “червоному куті” напроти печі приділялося місце для ікон. Червоний кут – головне, почесне місце в будинку, його ще називали святим. У червоному куті розташовувався стіл, за яким збиралася вся родина. Меблі полягали в основному із крамниць, прибитих уздовж усіх стін. На цих довгих і широких крамницях не тільки сиділи, але й спали. Іншим місцем для сну були полаті – збитий з дощок великий поміст.

Залежно від району полаті розташовувалися або високо, урівень із піччю (на півночі), або прямо над підлогою (на півдні й у центральних областях). У холодну пору року під полати забирали із хліва новонароджених ягнят і телят. Кухонним столом господарці служила посудна лава, розташована біля печі. Для зберігання домашнього начиння використовували полки, прикріплені над лавами, їх називали “полавочниками”, одяг вішали на дерев’яні кілочки, вбиті в стіну.

Правилами селянського укладу строго встановлювалося своє особливе місце в будинку кожному члену родини. Так, жіночою половиною вважалася посудна лава й місце біля печі. Непристойним уважалося чоловікові, особливо сторонній людині, порушувати цю невидиму границю. Один з кутів будинку приділявся старшим чоловікам для нічлігу. Старі займали теплу грубку. Гість, пришедший у будинок, теж повинен був додержуватися певним правил поведінки. Йому не дозволялося самовільно проходити до стола, на хазяйську половину. Тільки бажаних гостей запрошували в червоний кут, демонструючи, таким чином, особлива повага до прийшлому. Незважаючи на те, що в селянській хаті не було перегородок, ці правила дотримувалися неухильно.